“Історія про терновий кущ”

Колись давно, на початку мого духовного шляху, я почула чудову історію від одного із Вчителів. Вона неймовірно ілюстративна і підбадьорююча, Друзі мої! Особисто на мене ця історія справила незабутнє враження і допомогла знайти рішучість для яктивного життя. Це як подивитися в чисте дзеркало і ясно побачити власний образ, до того прихований  під шаром пилу на всіх дзеркалах.

Хочу привести текст від автора, думаю, так виклад буде найбільш повним. Задумайтеся, мої дорогі, а чи не живете Ви самі у подібному кущі?..

Отже, історія!

Один чоловік, селянин, ішов увечері додому, по дорозі заглянув до корчми, трошки випив, потім ще трошки випив, і чуть втратив координацію, захмелів. І по дорозі додому через те, що він був напідпитку, а на дворі було зовсім темно – в селі знаєте як, освітлення немає – він оступився на узбіччі і звалився в терновий кущ.

Він упав в колючий кущ і заснув, як це буває з хмільною людиною. Ви знаєте, буває холодно і мокро на вулиці, а людина лежить і спить, і їй ніби комфортно.

А вранці він прокинувся, коли сонце зійшло. Озирнувся – а навколо гілки і колючки. Він всередину куща прямо звалився. Тверезій людині потрібні були б зусилля, щоб туди влізти. А п’яний так по-дурному туди пірнув, в саму гущу, що майже не видно просвітів крізь колючки. Ледь-ледь видніється небо.

І він спробував смикнутися, але боже мій – за ніч рани, роздерті колючками, загноїлися, запалилися, і будь-який новий рух завдавав селянинові жахливого білю. І він подумав: «Як же я звідси виберуся?» Він спробував вибратися, але не зміг…

І раптом він побачив, що в сусідніх будинках прокинулися люди. Вони вийшли на вулицю, почали проходити повз нього, і кожен, хто зупинявся поруч, запитував: «Що ти тут робиш?»

Йому соромно було зізнатися, що він так безглуздо, так по-дурному потрапив у цю ситуацію, і що не може вибратися. І він почав розповідати перехожим, що насправді він просто тут хоче жити. Що цей терновий кущ – новий аплікатор Кузнєцова або щось з китайської медицини.

Селяни оцінили його подвиг, кажуть: «Круто». Вони подумали, що він заліз туди за допомогою сили волі, а не сп’яну. Часто думають, що жінка працює, тому що вона дуже енергійна і наповнена силою волі робити свою кар’єру. І нікому не спадає на думку, що вона здуру це робить. У відчаї просто. Їй самій не приходить, вона не пам’ятає тього, як вона «була п’яна», коли починала вчитися відчайдушно.

І вони йому кажуть: «Так ти там постійно будеш?» Він їм відповідає: «Так, це моє духовне покаяння, моє життя …» І люди перейнялися співчуттям до нього.. Медсестра почала приходити з фельдшерського пункту – зеленкою змащувати йому рани. За ніч він роздирав нові, але вона йому змащувала їх з ранку. І харчування гаряче йому забезпечували – йому приносили суп, і годували його зі спеціального посуду, з соломинки. Дуже складною була та технологія. Навіть хтось йому радіоприймач свій подарував, щоб музика грала. І маленький телевізор навіть. На батарейках.

І ось цей чоловік отримував гарячий суп, його змащували щоранку зеленкою, він дивився телепрограми по маленькому телевізору і слухав музику. Крім того, він мав репутацію людини, що страждає за свої подвиги. Як Ісус у терновому вінку, тільки він весь в терні. Ісус лишень у терновому вінку був, а тут вся людина вліз туди, уявляєте, яка висока духовність!

Це був великий головний біль для всього села – годувати його, поїти, батарейки міняти – але заради такого аскета вони були готові, вони розуміли, що тут свята людина. Але чоловікові було боляче, і доводилося таку безглузду позу займати, щоб не кололо ніде. Можете уявити, як це – щоб не кололо ніде, і чоловік в самій гущі терну. Як ми кажемо: буквою “зю”. І ось так от сидів, суп їв – і у нього почалися незворотні процеси в хребті, він ставав згорбленим…

І от один чоловік – він не знав цієї історії, не знав, що перед ним великий святий, він просто йшов по дорозі і раптом чує – телевізор в кущах працює. І він думає: «Нормально!» Медсестра якраз тільки відійшла. І він каже до куща:

– Шановний, ви не підкажете, як проїхати туди-то?

– Підкажу, – і з куща чоловік розповів йому дорогу.

Той відповідає:

– Дякую! А що ви робите в цьому кущі? Як ви сюди потрапили?

– Я тут давно сиджу… Я не хочу ворушити минуле… Не хочу згадувати… Не хочу, щоб психотерапевти мені шарпали рани. Це вже моє життя. Так живуть мільйони.

(Мільйони наших жінок і чоловіків так живуть, але це не важливо.)

– А що ж хорошого в цьому?

– Тут дуже багато хорошого! Ви не розумієте, дуже багато переваг. По-перше, безкоштовне гаряче харчування. По-друге, безкоштовне медичне обслуговування. По-третє, за інтернет з мене взагалі нічого не беруть. Правда, одним пальцем доводиться працювати, щоб взагалі не ворушитися, навіть мишку спеціальну для мене винайшли, аби в скайп виходити і в чаті сидіти. Дуже багато благ.

– Але вам боляче, як на мене. У вас багато ран, і незважаючи на те, що їх змащують, вони гниють.

– Ну раз така справа, то я навчився ось так сидіти, у мене вже така своя йога виробилася, свій набір асан, щоб мене не кололо.

– Я все одно не можу повірити.. Якби ви вийшли з куща, ви були б щасливі ..

– Як це щасливий? А суп гарячий? А безкоштовний інтернет? А медичне обслуговування?

– Але для вас це має ціну тільки в кущі. Для мене це не має ніякої ціни. Не треба мені ваш інтернет, хай йому грець. Я ніколи не полізу в ваш кущ, щоб сидіти безкоштовно в інтернеті. І мені не потрібне таке обслуговування, де мені щоночі шматують рани, а вранці їх мені змажуть зеленкою. І мені не потрібне таке харчування… Ось я зараз піду куди завгодно і що захочу, то і з’їм. А ви чекаєте безкоштовного харчування – того, чим вас із жалості нагодують селяни. Ваше життя потворне. Вибирайтеся з цього куща.

– Це дуже боляче.

– А коли вам було болючіше – вранці, коли ви впали в цей кущ чи зараз?

– Зараз. Тому що мені вже кілька місяців роздирає рани, і вони всі гнояться, і я навіть не можу подумати, як я зараз ось такий полізу з куща. Я як подумаю: мені кожен необережний рух завдає болю. І я не уявляю, як я зараз можу встати і рвонутися звідси. Але мене ще одна річ турбує. Я боюся, що я більше не зможу жити серед нормальних людей. По-перше, я звик до безкоштовного супу і боюся, що я сам собі на нього не зароблю. По-друге, я втрачу статус святого, я буду ідіотом, який сидів у кущі.

(Дурна, яка сиділа в колючках… А так виглядало добре – кар’єру зробила)

А так доведеться всім зізнатися, що я просто напився і впав туди. А ще мене турбує, що я згорбленим став, і люди мене не приймуть. Я заточений під кущ і не можу рухатися, танцювати, мені дуже багато часу буде потрібно, щоб навчитися рухатися нормально.

На що перехожий сказав:

– Я б погодився померти від болю за одну спробу прорватися крізь цей кущ. Якби я на вашому місці рвонувся з куща і помер би від больового шоку, це було б радісніше для мене, ніж те, що я бачу зараз. Тепер я буду весь час думати, як ви там живете, і мені буде від цього моторошно.

(Іноді до нас приходить людина, яка говорить: «Я не можу на це дивитися, дай мені руку». І тягне з куща і крики такі: «АААААА!!!” Дуже боляче. Але як жінки говорять: коли ти народиш, ти забудеш про муки під час пологів. Так і досвідчений психотерапевт може сказати: коли ти народиш себе нову, ти забудеш про всі ці кошмари).

Руслан Нарушевич