Ми йшли, коли сонце було низько і ночами. Вдень ховалися.От, на світанку я помітив лискучі плями крові в пилюці, тоді спинився. Кривава доріжка бігла вперед і за кроків десять ховалася в куряві під копитами моїх кіз. Перерахував — вісім штук, всі живі й ніби здорові, чимчикували собі кам’яною пустелею під першими променями сонця, а мовчали через втому, а не з хвороби. Йшли повільно, бо принагідно злизували росу з каменів. Треба було вже шукати прихисток на день.Я пішов уперед, розігнав рогатих посохом. Ще дві краплини крові, ще три. Гукнув:— Саліме!Тиша.Я минув кіз. Ще одна крапля, далі лиш пилюка. Став, роззирнувся. Трохи збоку уздрів щось червоне. О, це був той льодяник, якого…